Жіноча рибалка, або про те як баби завжди домовляться!

Того вечора ми сиділи на пристані вчотирьох: я, мій друг Льоша, мій брат Сергій і його дружина Оксана. Три фірмових вудки сиротливо маячили над гладдю озера, в дзеркалі води відбивалися червоні фарби заходу, а настрій падав приблизно з такою ж швидкістю, як захоплюємий грузилом гачок. Вже сто раз було процитовано анекдот «тут риби немає, це каток рибалки хрінові», неодноразово змінена наживка (черв'як - тісто - тісто з анісом - черв'як, на який смачно поплювали), але карась продовжував знущатися, і плескався в метрі від поплавця, не бажаючи навіть пробувати наживку.

Оксана вже півгодини ходила колами навколо чоловіка; її обережні репліки зводилися до одного: «Ну, дай потримати вудку!» Зрештою, Сергій не витримав (відсутності клювання, а не докучань дружини!) і сунув їй в руки вудочку, а сам з видом ображеного у найкращих почуттях героя відправився в сторону будиночка. Резонно побоюючись за продовольчі - і не тільки, запаси, які зберігаються в номері, ми з Льошею змотали свої вудочки і рушили слідом.

У декількох метрах від ганку нас наздогнав захоплений голос Оксани: «Зловила, зловила!» Ми жваво кинулися назад - і дійсно, на дошках тріпотів карась розміром з хорошу чоловічу долоню. Чи треба говорити, що вудочки тут же були закинуті знову! Але, на жаль, наступні півгодини пройшли в смутному мовчанні і безриб'ї.

Нарешті, ми по другому колу зібрали снасті і вирушили до будинку .... Крик Оксани був ще більш захопленим: «Ух ти, який!» Цього разу карась був більшим і жирнішеим. Ми ще раз розмотали снасті, і наші поплавки захиталися поруч з Оксаниним. Тиша, застиглі на дзеркальній воді «пір'їни», і нахабні кола від граючої риби навколо ...

Через годину ми сиділи на ґанку, дружно і нервово курили, а Оксана тягала карасів одного за іншим. Улову вистачило на розкішну жаренку. Але найцікавіше сталося на ранок: Сергій привів Оксану на берег, звідки кидав спінінг на щуку, показав, як поводитися зі снастю, і відійшов на пару кроків. На другий же проводці блешню заковтнула непогана щучка, кілограма на два. А через 20 хвилин - ще одна, трохи менше.

Версія для пояснення таких чудесних подій у нас була одна: жінка і є жінка, мужики її за версту чують, нехай і риб'ячі. Але і в карасях, і в щук виявилася ікра - отже, на Оксанину вудку попадалися особини жіночі, а не чоловічі. Тоді Сергій подумав і видав геніальну фразу: «баби завжди домовляться!»

З тих пір ми не раз рибалили, найчастіше вдало; але якщо клювання завмирало, Сергій діставав мобільний телефон, набирав Оксанин номер де б вона не була, одного разу заставив її на процедурах в одному готелі Трускавця, і на повному серйозі просив: «Люба, скажи своїм тутешнім подружкам, що ми розраховуємо на рибну вечерю!»