Щука і голод

Вона дуже хотіла їсти... Після того, як вона звільнилася від турботи, що повільно роздувала її утробу з осені, від настирливих, таких же, як і вона, що на якийсь момент перестали бути для неї неприємними, що було пов'язано з солодким випорожненням нутра, вона не їла два тижні. І не могла.

Це відбувалося щоразу після того, як вона відчувала, що продовжує рід свого племені. Але варто було це зробити, і зуби, що ніколи не підводили її в інший час, випадали. Навалювалося заціпеніння, з'являлося прагнення піти нижче, глибше, в хрящуваті місця. Дошкуляли п'явки. Тепер на щелепах красувався ряд нових інструментів для їжі, але їжі не було. Щось проскакувало на межі сприйняття, але вона не встигала зреагувати. Вона була Стара. Але зараз відчуття голоду пронизувало її утробу наскрізь, як стрижень! Багато сріблястої, смугастої і іншої їжі закінчило своє життя в її нутрі. Вона знала й те, що буває їжа приваблива, але не їстівна і, більше того, смертельно небезпечна. Смак металу назавжди закарбувався в її маленькому мозку, після декількох прецедентів в молодості.

Полювати зараз було складно. Те зелене, що піднімалося від дна, коли починала прогріватися вода, ще не відросло. З грунту стирчали лише тоненькі бежеві штирі пагонів, які тільки через півтора місяця перетворяться на зарості. І дах її світу, який часто приносив їжу, зараз був порожнім. Вона вже не була білою і твердою, але втіхи від цього було мало. А вона пам'ятала, що в кінці літа, в молодості, їй доводилося підбирати тут їжу хай не багату, але своєрідну і поживну, що била по воді чотирма слюдяними крилами.

А одного разу вона навіть не стільки побачила, скільки відчула, що по даху світу рухається велика їжа. Вона відійшла від кордону зеленого, де воліла стояти в очікуванні здобичі, і рушила в бік незвичайних коливань. Коли потенційна здобич стала доступна зору, вона побачила велике, під яким моталися два поменше, і вісім маленьких, під кожним з яких було два зовсім малесеньких. Кожне з рухомих створювало у воді неповторне поєднання коливань, що сприймалося всім її сутністю. Запрацювала програма «їжа-атака!» Велике безумовно не влазило в пащу, але ось одне з восьми маленьких! ... Каченя навіть не встигло пискнути, коли на його тільці зімкнулися щелепи.

    Тепер не те!

    І раптом! ...

Спочатку - плюх! Це її насторожило, але не особливо зацікавило. Але буквально за мить вся її сутність сприйняла знайомий характер коливань.

    Пір'я у воді!

   Темна тінь повільно розвернулася у бік дратівного фактора і з прискоренням рушила в бік вібрації. А голод голками встромився в утробу!

Наздоганяючи щось, і все більше розпалюючись, вона забула про обережність. Об'єкт атаки в межах видимості! Не зовсім схоже на каченя, але коливання досить характерні. Системи наведення до бою! Кидок! Є! І тут небо пронизав метал! Вона пручалася довго. Йшла вниз, піднімалася вгору і танцювала на хвості на даху світу, намагаючись витрусити ненависне жало з пащі. Марно. Останні її враження - залізний гак, встромився під нижню щелепу, неможливість рухатися і неясний (вона не вміла бачити на повітрі) образ чогось, що опускається їй на голову ....

   Руки перестали тремтіти тільки після другої сигарети. Не від втоми, хоча сорокахвилинна боротьба з цим «крокодилом» відняла багато сил.

- Не ті вже нерви !

    Вісімнадцаикілограмова щука, з проломленим стукалкою черепом, займала дві третини його маленького човна.

 Він розтиснув зубасту пащу, що б вийняти глибоко встромлений стример. У скляних очах щуки відбивалося небо ... І голод .....

www.huntingukraine.com