Стрічка RSS Ми в Твіттері Ми в Facebook Ми В контакті На рибалку в google+


лящ

"День рибалки" (уривок з повісті"Одвічний Дух Десни").

День Рибалки.


"Золота круча" (продовження)

...Мабуть, батькові не один раз довелося трусити мене за плече та окликати, так міцно я спав. Сівши на сіні, тручи заспані очі, що ніяк не хотіли розкриватись, я навіть не одразу второпав, де знаходжусь. Нарешті мені дійшло, що ми на Десні і вже почався ранок. Було прохолодно, повітря здавалось сирим, але таким напрочуд чистим, що хотілося дихати на повні груди, тож сон мій швидко минув.

„Одводні! Треба ж перевірити одводні!” – стрепенувся я. Батько неначе вгадав мої думки:

"Золота круча". Уривок з повісті "Одвічний Дух Десни"

Справжній деснянський рибалка має свою гатку, ловить рибу на горох і час від часу ночує на Десні. Бо, по-перше, вважається, що добре „закришена” на ніч гатка вранці збере біля себе силу-силенну риби, по-друге, вдасться посидіти не тільки на вранішньому, а й на вечірньому кльові, по-третє, яка то ночівля на Десні без юшки, а це вже само по собі справжнє свято для рибалки і, нарешті, по-четверте, хто хоч раз переночує за гарної погоди на березі Десни, той оберемок сіна під зоряним небом теплої літньої ночі повік не проміняє на найзатишніше ліжко.

Тож як не відмовлявся батько від мого настирливого прохання заночувати на Десні просто неба, посилаючись то на свою зайнятість, то на негоду, але, врешті-решт він таки здався, бо я наголову розбив його захист його ж козирями: і вечірнім кльовом, і юшкою, і запашним сіном – всім отим, про що він так заманливо розповідав мені час од часу у свої вільні хвилини. Остаточно переконав я батька тим, що ночували на Десні вже і Коля Коток, і Сашко Помпа, а я неначе ...


Мій вибір

Риболовля на Десні

Щомиті, щокроку ми робимо у власному житті свій особистий вибір. Одного разу вирішивши його на користь життя в мегаполісі, я вже три десятиліття буваю на Десні лише наїздами: спочатку гостював по два місяці, потім – по місяцю, тижню, тепер же, частіше за все, – по два-три дні. І навіть коли захотів повернутись в Україну, і повернувся вже, і в Коропі навіть пожив цілий рік, а все одно – течія життя крутнула мене у суводі, дала якийсь час потриматися рідного берега, а далі потягла на вої та й понесла геть, добре хоч, що не в мегаполіс... Проте примарна надія (невже ж примарна?) ще гріє душу мрією: повернусь, їй-Богу, повернусь. І вволю ще половлю...

RSS-матеріал