Різдвяна диво-лунка

Закінчилися нарешті новорічні застілля, святкування у сімейному колі біля ошатних, виблискуючих вогнями лісових красунь, які видають неповторний запах відігрітої в теплі хвої. Настав момент, коли Олексій вже твердо переконаний, що йому не страшний ніякий алкотестер. Закономірно виникає питання, а чи не час перевірити, як почуває себе наш улюблений водяний хижак окунь?

 

У досвітніх сутінках вчотирьох виходимо на лід водосховища в районі балки. Тут річка робить зигзаг у вигляді величезної півкілометрової підкови. Про це свідчить старовинна карта, складена ще до затоплення що потрапила на очі Олексію. Одним словом, на цій ділянці водосховища можна виявити так звані звали - улюблені місця проживання і полювання окуня. Глибини тут в основному від 2 до 5 м. На дні водорості, переважно на мілководді. Вони заважають, звичайно, але можна пристосуватися. А ось окуневі, як відомо, негусті водорості подобаються.

 

Команда у нас різнобічна. Згаданий вище Олексій - віртуоз безмотилкі. Другий Олексій (великий ) любить балансир. Не подумайте, що перший малий ростом. Але другий - справжній богатир! Наймолодший, Ігор, - універсал, експериментатор. Ну і я - прихильник ваучера.

 

Спочатку попрямували у бік невеликого острівця, на підході до якого вчора, як доповів наш знайомий, окунь ловився непогано весь день. Розосередилися і стали пробувати. Але з'ясувалося, що, як не дивно, клювання немає.

 

Здавалося б, погода не змінилася. Похмуро, близько нуля, вітерець західний слабкий. Єдине, що я для себе відзначив, йдучи з дому: за ніч барометр мій упав на чотири міліметри ртутного стовпа. Це насторожувало, але я мовчав. Але години через дві стало ясно, що успіхи у всіх у нас однакові. Одиничні окуневі клювання, слабкі і невпевнені, лише зрідка трапляються невеличкі окуні. На безмотильну мормишку клює частіше, але теж в основному дрібнота. Олексій зазначає, що плотва себе взагалі ніяк не виявляє. Зрештою, він оголошує, що йде шукати звал на південній стороні підкови.

 

Трохи згодом і я перейшов до нього. Там справа пішла веселіше. Спіймали по парі великих окунів, а одного Олексій так і не зміг «взяти», боявся, що жилка не витримає. Скінчилося сходом.

 

Раптом Олексій заявляє, що він пішов ставити ялинку. Яку ялинку ? Звідки? На березі стіною стоїть лише очерет. Можливо то такий оригінальний жарт командира ? Та ні ! Бачу, як він виходить на галявину невинно-білого снігу, пробурює свіжу лунку, дістає з рибальського ящика маленьку штучну ялинку і встановлює її над лункою. Запрошує мене посидіти біля ялинки, відзначити Різдво, що наближається. І відзначили, і поговорили, і випили чаю (чесно, тільки чаю). Вигадка всім сподобалася. А я навіть поколядував, вголос заявивши, що, якщо зловлю ще пару-трійку великих окунів, буду просто щасливий.

 

Але шкода часу. Компаньйони розійшлися перевіряти старі лунки і бурити нові. А я залишився біля лунки, над якою стояла срібляста ялинка, прикрашена синіми кулями. Не пропадати ж даремно новій лунці ! Опускаю ваучер, але він зависає на водоростях, не досягнувши дна. Ще два підкидання - і приманка проходить під водорості. Тепер обережний помах удильника з невисоким підкиданням ваучера, і в кінці фази заспокоєння чітке окуневе клювання з потяжкой. В результаті - трьохсотграммовий красень, яскраво відсвічуючи рубіновими зябрами, важко перевалюється з боку на бік у білому м'якому снігу. Вийшло так, що в цій диво-лунці мені вдалося протягом двадцяти хвилин з перевиконанням заявки зловити ще шість таких же «полосатих». Що ж, може, думка, висловлена ​​вголос, дійсно матеріальна? Швидше простий збіг. Але я щасливий. Втім, у другій половині дня клювало краще, ніж з ранку. Всі залишилися задоволені виїздом і своїми уловами. Вся країна гуляє і веселиться в різдвяні канікули. От і ми погуляли з льодобурами, та й біля ялинки на льоду посиділи. Добре то як!

 

Герман Веселов