Про доцільність використання сталевого повідка

Питання про те, чи потрібен сталевий повідець і що він собою повинен представляти ставиться і обговорюється набагато частіше ніж воно того заслуговує. Думаю, що кожен повинен сам вирішити для себе це питання однозначним чином: повідець обов'язково потрібен. І хоча коментарі, що обгрунтовують такий висновок очевидні, а поради по його реалізації в змозі втілити в життя навіть дитина, я зайвий раз все це тут викладу.

Сама постановка проблеми виникає з того, що щука присутня в абсолютній більшості водойм де ми намагаємся зловити хижу рибу. Щелепи багатьох хижих риб "укомплектовані" зубами, але тільки щучі зуби представляють собою реальну загрозу для жилки. Правда, теоретично жилку можуть перетерти минь або сом, але ці риби рідко ловляться спінінгом, і я не знаю жодного реального випадку, коли сому або миню вдалося б "перегризти" жилку. Те ж саме можна сказати і щодо судака, незважаючи на те що зуби великих особин вражають і навіть мають ріжучі кромки. Так що єдиною причиною для головного болю була і залишається всюдисуща щука.

Хочеш того чи ні, будь-який метод любительського лову, коли реальне клювання щуки, передбачає ті чи інші заходи захисту жилки від її зубів. Мене просто умиляють висловлювання деяких досвідчених, за їхніми словами, спінінгістів, типу того, що щука ніколи не захоплює блешню так, що жилка потрапляє на зуби; далі йде посилання на власну практику, коли за багато років ловлі без повідця не було жодного випадку, щоб щука перекусила жилку.

Досить кількох рибалок на щучій водоймі, щоб зрозуміти, що розповіді таких спінінгістів набагато ближчі до одкровень барона Мюнхгаузена, ніж до клятви на Біблії. Ловити без "броньованого" повідця - все одно, що займатися любов'ю без презерватива: зазвичай минається, але рано чи пізно обов'язково нарвешся. Причому швидше рано, ніж пізно!

Ловля на живця (або на іншу розраховану на заковтування приманку) вимагає виконання двох важкосумісних умов: повідець повинен бути одночасно і не по зубах щуці, і досить м'яким. Ось і ловлять на жерлиці з повідками то зі здвоєної жилки, то з капронової нитки, що практично не дає ефекту. Повідці на основі кевлара або багатожильні металеві кращі, але і вони - не ідеал.

На щастя, ми, спінінгісти, на все це дивимося зі сторони. Нашим завданням цілком відповідає жорсткий повідець із сталевого дроту, бо ловля спінінгом тільки в рідкісних випадках пов'язана з очікуванням поки риба заковтне приманку, і тому не має ніякого значення, відчуває вона повідець чи ні.

У продажі зустрічається кілька різновидів готових повідків для спінінга - від найпримітивніших, що припадали пилом на прилавках ще при соціалізмі, до таких, які йдуть за ціною порядку півдолара за штуку. Продаються і спеціальні кевларо-металеві шнури для повідців в котушках від 5 до 50 метрів із зазначенням гарантованого розривного навантаження.

Що стосується готових повідків, то вони відображають ставлення до екіпіровки, типове для західного рибалки: йому простіше купити, ніж прикласти самі мінімальні зусилля до того, щоб зробити щось своїми руками. З моєї точки зору, готові фірмові повідці не володіють жодними істотними перевагами перед саморобними, а вихваляння у рекламних виданнях їх гідності не мають значення для практичної ловлі спінінгом. Це особливо справедливо для приманок типу твістера або поролонової рибки, які частіше за інших використовуються при ловлі судака. Оснащувати поролонову рибку повідцем, виготовленим за останнім словом високих технологій, приблизно те ж, що носити костюм, зшитий на фабриці "Більшовичка", у поєднанні з краваткою за тисячу "зелених".

Я настійно раджу вам робити повідці своїми руками. В якості вихідного матеріалу доступніші за все гітарні струни - їх ви завжди знайдете в будь-якому магазині музичних інструментів. Для повідців ідеально підходить струна № 2, але в деяких випадках - коли ви ловите з тонкою жилкою, або на делікатну приманку (наприклад, воблер-суспендер) - виправдана більш тонка струна першого номера.

Дріт гітарної струни володіє оптимальними для наших цілей механічними властивостями: вона в міру пружна, добре тримає форму, досить міцна. Не було жодного випадку, щоб повідець зі струни мене підвів, хоча я ловив, крім всіх інших, плетеними шнурами, які тримали майже півтора пуди; при зачепах завжди або розгиналися гачки, або рвалася жилка, але ніколи - повідець.

З однієї струни виходить 5-6 повідків довжиною 10-15 см. Довжина повідця - питання далеко не зайве. Ті фірмові приманки, які спочатку забезпечені повідцем, наприклад, мепсовский "Lusox" і "Walleye Killer", частенько відкушуються щукою з-за недостатньої його довжини.

Той діапазон довжин, який я вказав (10-15 см), є орієнтовним. Можна з коротким (7-8 см) повідцем витягнути без проблем три десятки щук, а можна і з двадцятисантиметровим позбутися приманки і риби при першому ж клюванні.

Щука не заковтує штучну приманку. Максимум, де можуть виявитися трійники, це на зябрах або на вході в глотку. Навіть якщо це щука вагою десять кілограмів, повідець довжиною 17 см не дозволяє їй дістатися зубами до жилки. Коли щука все-таки ухитряється відрубати жилку на довгому повідку, це відбувається за двома сценаріями.

Перший нічого спільного з перекушуванням жилки не має. Якщо ви не спромоглися вчасно перев'язати вузол або зовсім поміняти жилку, що своє вже відробила, то вона рветься на вузлі при підсіканні. Недостатньо досвідчений рибалка бачить у подібних обривах підступи щучих зубів і ворожить, яких розмірів повинна була бути щука, що відкусила блешню з довжелезним повідцем. Але якщо подивитися на кінець жилки, виявиться, що він загнутий півколом - так часто буває, коли жилка обривається на ослабшому вузлі.

Другий варіант - це коли щука атакує приманку спереду, широко роззявивши пащу, і зрізає жилку перед повідцем. Уникнути цієї неприємності простим подовженням повідця на кілька сантиметрів не можна. Залишається сподіватися, що пронесе - адже трапляється таке нечасто!

Максимальна довжина моїх повідків 15-17 см. Подальше збільшення довжини загрожує захльостуванню повідця при закидуванні, що в підсумку загрожує його поломкою. Для повідців з більш тонкого дроту (струна № 1) з тих же причин найбільша допустима довжина - 12-13 см.

Нарізавши дріт на заготовки - шматки довжиною сантиметрів на п'ять більші від довжини майбутніх повідків, треба зробити на них петлі і скрутити шістьма-сімома півобертами кінці дроту з основним відрізком повідця. Залишки дроту видаляються, повідці вирівнюються плоскогубцями.

На один з кінців надівається завідне кілечко, до якого прив'язується жилка. Прив'язувати жилку безпосередньо до повідця можна тільки в тому випадку, якщо діаметр жилки щонайменше у півтора рази менший діаметру дроту.

Інший кінець приєднується до приманки. Для цього не потрібно додаткових заводних кілець, застібок або петель. Властивості використовуваного дроту і конструкція повідця дозволяє обходитися без них: скручений кінець повідця легко розкручується, протягується у вушко або кілечко приманки і закручується назад. Виходить швидко і надійно.

Зберігати повідці на риболовлі краще не разом з приманками і не розсипом у кишені, а в жорсткому тубусі. Як тубус я використовую великий фломастер з вийнятою "начинкою" - у ньому міститься півтора десятка повідків. Вони не деформуються і завжди під рукою - досить зняти ковпачок.

Деякі різновиди многоволоконних жилок ("Fireline", "Fusion") мають помітно більшу, ніж звичайна моножилка, стійкість до щучих зубів. Але я б не радив спокушатися - у мене самого щука кілька разів перепилювала кевларовий шнур, та й багато інших спінінгістів вже розлучилися з ілюзіями про "неперегризаємість" жилок "Fusion" і "Fireline". Звичайно, якщо щука просто клацне зубами, з "броньованою" жилкою нічого страшного не відбудеться, але варто їй крутнути головою (а це вона робити дуже навіть вміє) - і щітка зубів, подібна полотну ножівки, залишить на пам'ять про себе один тільки разлохмаченний кінець вашої "плетінки"!
По матеріалам книги "Спінінг: практика лову судака", К. Кузьмін