Ось так ми порибалили... Оселя 02-03.06.2011

Цього разу мова піде про водосховище поблизу села Оселя Яворівського району Львівської області. Поїздка на рибалку була начебто спланованою, але як для мене, водночас спонтанною – мінімальний час на збори і приготування і ось ми на місці. Під словом «ми» я маю на увазі трьох чоловік, один з яких рибалка зі стажем (признаюсь чесно, що це не я), а другий і третій – «любителі-рибоїди» тобто такі, для яких достатнім кроком вже є перебування на природі і «сам процес». Швиденько розкладаємо на столику «мінімальний» набір туриста (див.фото далі), раз-два і переходимо до снастей, щоб встигнути порибалити, оскільки приїхали ми в другій половині дня, під вечір, а наступного дня в обід треба було повертатися.

Але не так сталося, як гадалося – раптово, буквально за 2-3 хвилини здійнявся сильний вітер, який і приніс ніщо інше, як грозу і тому прийшлося нам трьом залізти в 2-х місну палатку (хоча як на мене, вона розрахована на півтора середньостатистичних китайця) і допивати свій «підвечірок». Мушу зізнатись, що і позитив від дощу, блискавки та грому був теж чималий – пропали всі галасливі сусіди, у яких відпочинок, напевне, полягав у голосному слуханні музики, криках і інших подібних речах. Ну-у-у-у, за рибалку! – промовили ми і після "підвечірку туриста" взялися за приємну справу, коли гроза вщухла. Але на жаль, ані звечора, ні зранку особливих успіхів нам трьом так і не вдалось досягнути. Трохи згодом (а це вже була година сьома ранку наступного дня) наш рибалка зі стажем почав поповнювати свій садок великою кількістю невеликої плотви, а у наших садках далі не було чим похизуватись… Від нульового результату мене врятувала універсальна, на мою думку, снасть, яка складалася з плаваючого 10-ти грамового поплавка сбіроліно і метрового поводка флуорокарбонової жилки з декількома штучними мушками салатового, білого і рожевого кольорів. На гачки до мушок був «підсаджений» опариш і пішло-поїхало – дальній закид, декілька обертів катушки для того, щоб поводок витягнувся в одну лінію, і декілька секунд паузи, щоб дати можливість мушкам повільно потонути. Результат не заставив себе довго чекати, буквально після другої проводки була витягнута перша плотвичка, потім друга, третя і т.д. До мене відразу повернувся рибальський запал і я погнав (правильніше буде сказати помчав) зі своєю матчовкою по березі за черговими трофеями. До обіду мені так і не вдалося впіймати більш-менш пристойної рибини, але задоволення від такої риболовлі я отримав (не враховуючи декількох моментів, коли я забував в момент падіння снасті на воду пригальмовувати жилку, щоб поводок переганяв бомбарду, а не падав позаду неї). А загалом, якщо до цього всього процесу ще й додати ранкову літню прохолоду, як завжди незабутній схід сонця, спілкування з друзями, то отримаємо повний садок позитиву, що пов’язаний з відпочинком на природі і просто прекрасно проведеними годинами... А чи не заради цього ми сюди приїхали ?!