Про рибне господарство, рибінспекцію та держкомрибгосп

Рибне господарство часів незалежної України — таємниця за сімома печатками. Про успіхи у цій сфері чиновники особливо не розповідають. Тим часом рибалки та чесні рибінспектори розповідають, як українські водойми постійно спустошуються браконьєрами за допомогою жорстоких засобів лову: електровудок, «павуків», або ж просто динамітом. Нещодавно відомство, яке опікується цією сферою, отримало нового очільника. Чи чекають на галузь у зв’язку з цим певні зміни? 

Відповіді на питання дає Віктор Дроник - голова Державного комітету рибного господарства України.

— Яким ви побачили рибне господарство, очоливши Держкомрибгосп?

— Коли йшов працювати в Комітет, то знав, що погано. Але, щоб так... Усі ці роки відбувався рибний дерибан. Але про детальнішу картину реального стану справ у рибній галузі можна буде говорити тільки після завершення роботи КРУ, яке сьогодні працює в Держкомрибгоспі.

На мій погляд, стабілізувати ситуацію можна, докорінно змінивши законодавчу базу. Саме тому Комітет завершує розробку проекту «Концепції загальної державної програми з розвитку рибного господарства України на період до 2015 року». Далі слід укріпити управлінську вертикаль, яка сьогодні розбалансована на 70%. І третє — боротися з корупцією. За результатами попередніх перевірок, управлінський склад Держкомрибгоспу оновлено на 50%: із 33 осіб звільнили 18.

— Яка зараз ситуація із виловом риби у внутрішніх водах та з імпортом?

— Через вилучення з українського океанічного промислу семи рибопромислових суден (чотири з яких продали) українські риболовецькі підприємства за дев’ять місяців 2010 року виловили на 15 відсотків менше риби — 151 тисячу тонн. Обсяг вилову в морських економічних зонах інших держав склав 91 тисячу тонн, в Азово-Чорноморському басейні — 45 тисяч тонн (із них в Азовському морі вилов становить 80%). На 9% зменшився вилов риби у внутрішніх водоймах — до 15 тисяч тонн, що пов’язано з цілою низкою проблем: відсутністю коштів для проведення меліоративних робіт, збереженням та збутом продукції аквакультури. Проблемним залишається отримання кредитів для закупівлі кормів, обладнання. Банки відмовляються надавати кредити риболовецьким та риборозплідним підприємствам навіть під заставу майбутнього вилову.

Загалом же, за даними статистики, на українському ринку продається близько 600 тисяч тонн риби на рік, із яких 60% — імпорт. У 2010 році рибний імпорт збільшився на 5% і становить 65%. Решта — риба із внутрішніх водойм. Однак неофіційні дані свідчать про те, що співвідношення між імпортною та українською рибою — 50% на 50%. Тобто «в тіні» сьогодні знаходиться 15% вітчизняного ринку риби. Причина цього — корупція. Так, підприємці, які мають річну квоту на вилов риби в розмірі 20 тонн, фактично виловлюють із внутрішніх водойм вдвічі більше, домовляючись при цьому за окрему плату з рибінспекторами, екологами, силовими структурами. Щоб легалізувати рибний ринок, найближчим часом Комітет внесе до парламенту законопроект про збільшення тарифів на вилов риби в 2—3 рази. Отримані кошти пропонуємо направляти не в бюджет, як це відбувається зараз, а на відновлення риби та селекційні програми в галузі.

— А де в такому разі гарантії, що рибалки купуватимуть більші об’єми квот на вилов риби, а не просто продовжуватимуть нелегально ловити рибу?

— Гарантією стане зміна механізму розподілу квот на вилов риби. Зараз Комітет чекає результатів українсько-російської комісії з використання водних живих ресурсів в Азовському морі, яке перебуває у спільному користуванні двох держав. Сьогодні Росія має 45% усіх квот на вилов у цьому морі, в нас — 55%. Ми хочемо збільшити свою частку вилову в Азовському морі ще на 5%. Після роботи цієї комісії (в середині листопада) почнемо розподіляти квоти на вилов у 2011 році. Як голова Держкомрибгоспу просто не розглядатиму заявки від користувачів водних ресурсів, які претендуватимуть на квоту в розмірі 2—3 тонни на рік. Щоб отримати квоти, підприємство повинно буде відповідати певним вимогам: мати флот, засоби лову, базу для переробки риби (холодильні установки, обладнання з переробки, замороки, консервування, сушіння) та не мати порушень закону в 2010 році.

— Ці нові правила розподілу квот — на користь великих гравців ринку. А куди ж тоді подітися дрібним? Це схоже на монополізацію ринку...

— Дрібні риболовецькі підприємства мають об’єднатися, щоб лишитися на ринку й легально працювати на внутрішніх водоймах. Укрупнення риболовецьких підприємств полегшить державі контроль за використанням водних ресурсів та обмежить неконтрольований вилов риби.

— Як покращуватимете роботу рибінспекцій та відучуватимете рибінспекторів заробляти на рибі?

— Трохи збільшимо зарплату: 2011 року — на 30—40%, хоча потрібно підвищити в 4—5 разів, бо сьогодні рибінспектор отримує 1500 гривень.

Крім того, зараз у Держкомрибгоспі створюється внутрішньовідомчий відділ (служба внутрішньої безпеки), який виявлятиме порушення в діяльності рибінспекцій та займатиметься контролем дій працівників рибоохорони на місцях. Вже з 2011 року цей відділ розпочне боротьбу з корупцією — «ловлю на живця» — спільно із силовими структурами (СБУ, МВС та прокуратурою).

— Ви вже згадували про те, що українські риболовецькі підприємства зменшили вилов через скорочення флоту. То скільки в України лишилося одиниць океанічного флоту?

— В 1991 році було 230 одиниць рибальського флоту, з яких 41 — це судна океанічного флоту. Зараз держава володіє 140 суднами рибальського флоту, з яких сім — океанічні. Але де-юре ці сім суден перебувають у власності підприємців із інших держав, бо раніше вони стали кредиторами цих суден. Позичене не віддали досі. Сума кредитних боргів становить 10 мільйонів дол. Зараз ці українські судна ловлять рибу за квотами, відведеними іншим країнам. Кошти, сплачені за їхню оренду (а це близько 35 — 40 тисяч за одне судно на місяць), автоматично ідуть до кредиторів, які паралельно є орендарями суден. Тобто Україна не отримує жодної копійки.

— Чи можна повернути судна у власність держави?

— Щоб повернути сім суден океанічного флоту, одне треба продати. Потім збільшити суму оренди вдвічі — до 100 тисяч доларів на місяць, бо сьогодні за використання океанічних суден орендарями платяться копійки.

— Але цих коштів недостатньо для відбудови флоту. Чи розглядає Держкомрибгосп варіант поновлення рибальського та океанічного флоту на умовах державно-приватного партнерства, або ж шляхом залучення кредитів?

— Про банківські кошти говорити зарано — бажаючих немає. Але сьогодні російські інвестори готові вкладати кошти в будівництво українського риболовецького флоту під державні гарантії.

— Настільки одиниць російські інвестиції дозволять наростити український риболовецький флот?

— Російські інвестиції, при наявності технічних можливостей в української сторони, тільки за рік дозволять побудувати 5—10 суден середніх розмірів. У середньому вартість будівництва одного такого судна становить півмільйона доларів. Тривалість будівництва — рік-два. Якщо судно океанічне, то вартість будівництва сягає і 10—20 мільйонів дол.

— Тобто східна сусідка готова інвестувати п’ять мільйонів доларів?

— Так, Росія готова інвестувати 5 мільйонів доларів у будівництво нашого риболовецького флоту.

— Як оцінюєте шанси України повернутися в води світового океану для промислового лову?

— Сьогодні Україна практично не має квот на вилов риби у світовому океані. Ми володіємо тільки квотою на вилов 240 тонн креветок, 50—70 тонн окуня... Крім того, Україна назбирала мільйонні борги за членство в міжнародних рибних організаціях, які й виділяють ці квоти. Сьогодні мені пропонують вийти з цих організацій. Я категорично проти, бо в такому разі країна ризикує втратити своє місце на рибній мапі світу.

Наталія БІЛОУСОВА, «День»